ВОЛОДИМИР II МОНОМАХ (Володимир Василій Всеволодович; 1053 — 19.V 1125) — держ. і політ, діяч Київської Русі, великий князь київський (1113—25), син великого кн. київського Всеволода і дочки візант. імператора Константина Мономаха. За життя батька княжив у Смоленську і Чернігові, а в кінці 11 ст. укріпився в Переяслав, землі, яка найбільше зазнавала лиха від нападів половців. В. II М. прагнув до припинення міжкняз. чвар та об'єднання сил проти кочівників. Став ініціатором Любець-кого (1097), Витечів-ського (1100) та ін. з'їздів князів. Здобув популярність організацією їх успішних спільних походів проти половців. Запрошений на великокняжий престол під час повстання київ, міщан 1113. Придушивши повстання, В. II М. видав ряд законів (відомих під назвою «Статут Володимира Всеволодовича»), в яких скасовувалося холопство за борги, обмежувалися проценти на позички, полегшувалося становище закупів. Зазначені закони увійшли до «Руської Правди». Відновив великокняжу владу на більшій частині давньорус. земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення Київ. д-ви. Автор уміщеного в Лаврентіївському літописі «Повчання» (бл. 1117), адресованого дітям і черніг. князю Олегу Святославичу, де різко засуджував князів, чвари і закликав до єдності всіх руських земель.

Літ.: Золотухина Н. М. Владимир Мономах и развитие рус. полит.-правовой культуры. «Сов. гос-во и право», 1982, № 5; Грушевський М. С. Історія України-Руси, т. 2. К., 1992; Толочко П. П. Київ. Русь. К., 1996.

В. І. Прилуцький.