ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1053 - 1125, Київ) - великий князь київський (1113-25), державний і політ. діяч Давньої Русі, письменник. Син Всеволода Ярославича і дочки візант. імператора Констан-тина Мономаха (звідси його прізвисько). В 1078-94 князював у

Чернігові, в кін. 11 ст.- в Переяславі. Організував (див. Любець-кий з'їзд 1097, Витечівський з'їзд 1100, Долобський з'їзд 1103) спільні походи князів (1103, 1111) проти половців. Під час Київського повстання 1113 боярська верхівка запросила В. М. на князювання в Київ. Придушивши повстання, В. М., проте, змушений був піти на поступки нар. масам, видавши закон, за яким зменшувалися рези (проценти) на позички і тимчасово трохи полегшувалося становище закупів, скасовувалося холопство за борги (див. Статут Володимира Мономаха). Відновив великокнязів. владу на більшій частині давньорус. земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення давньорус. д-ви. В. М.- автор вміщеного в Лаврентіївсько-му літописі "Повчання" Володимира Мономаха своїм дітям, в якому засуджував князівські міжусобиці і закликав до об'єднання давньорус. земель. У літописі наведено легенду, нібито В. М. одержав від свого діда по матері, візант. імператора Константина Мономаха барми і корону (т. з. шапка Мономаха), які були певний час символом влади царів Рос. держави. Похований у Софійському соборі в Києві.

Літ.: Рыбаков Б. А. Первые века русской истории. М., 1964.