ДРАГОМАНОВ Михайло
Петрович [18 (30).IX 1841, м.
Гадяч, тепер
Полт. обл. — 20.VI (2.VII)
1895, Софія]—укр.
публіцист,
історик,
літературознавець,
громад, діяч.
Закін. 1863
істор.-філол.
ф-т Київ, Ун-ту.
З 1864 приват-доцент
цього Ун-ту. 1869
захистив магіст.
дис. «Питання
про
історичне
значення Римської
імперії і
Тацит».
Протягом 1871—73
слухав
лекції в
Ун-тах
Берліна,
Праги, Відня,
Гейдельберга,
вивчав внутр.
і зовн.
політику європ.
держав,
знайомився
із
становищем
укр. населення
в
Австро-Угорщині.
З 1873 читав
лекції з
антич.
історії у
Київ, Ун-ті. Через
прогрес,
політ,
погляди був
оголошений
«політично
неблагонадійним»
і 1875 звільнений
з Ун-ту без
права
працювати на
держ. службі.
Перед
загрозою
арешту
виїхав за
кордон як
представник
київ.
«Громади», членом
якої був з 1859.
Жив у
Австрії,
Швейцарії. В Австрії
видавав зб.
«Громада» (1878—82,
п'ять випусків),
в Женеві
разом з С. А.
Подолинським
і М. І.
Павликом
заснував
журнал
«Громада» (1881;
вийшло два
номери).
Написав
низку брошур
політичного
змісту у зв'язку
з подіями
рос.-тур.
війни: «Турки
внутрішні і
турки
зовнішні» (1876),
«Внутрішнє
рабство і
війна за
визволення»
(1877), «До чого
довоювались?»
(1878), де виклав
програму
політичних і конст.-правових
реформ у
Росії. 1884 Д.
написав «Проект
оснований украинского
общества
"Вольный
Союз — Вільна
Спілка"»,
який став
програмою і
статутом укр.
політ, т-ва, а
також конст.
проектом для
майбутньої
дем.
федеративної
Росії. 1886 пориває
з київ.
«Громадою»,
яка вважала,
що політ,
діяльність
за кордоном
може спровокувати
наростаючі
анти укр.
репресії, та
розходилася
із
соціалістичними
ідеями Д., який,
в свою чергу,
не поділяв
поміркованих
поглядів
переважної
частини
громадівців.
1889 Д. прийняв
запрошення
болг. уряду
зайняти кафедру
заг. історії
у
Софійському
Ун-ті. У колі
інтересів Д.
були права
людини, конституціоналізм,
федералізм,
політ, і нац.
свобода,
місц.
самоврядування,
політ,
боротьба,
історія
політ, думки.
У його
поглядах
поєдналися
соціалістичні
та
ліберальні
ідеї, які
передбачали
формування
федерат, соціалістичної
республіки
та
конст.-правові
перетворення,
спрямовані
на
ліквідацію абсолютизму
і залишків
рос.
феод.-крілосн.
системи,
встановлення
політ,
свободи.
Політ, свободу
Д. розумів і
як наділення
усіх гр-н політ,
правами та
свободами,
передусім,
правом
участі в
управлінні
д-вою,
свободою
слова, друку,
зборів,
недоторканності
особи, і як
запровадження
місц.
самоврядування,
здатного
реалізувати
рівноправність
усіх народів,
свободу
нац.-культур,
розвитку. Він
виходив з
розуміння
особи як
вищої цінності,
розглядав
конституціоналізм
через інтерес
особи і
сусп-ва, не
протиставляв
права особи і
права нації,
а вважав їх
вагомими інститутами
різного
порядку,
розквіт яких
можливий
лише за умови
політ,
свободи.
Політ, свобода
і
самодержавство
були для Д.
антиподами.
Вважаючи
самодержавство
приреченим, він
не
ідеалізував
бурж.
демократію
та парламентаризм.
Д. створив
власну конст.
теорію, за
якою
особисті
права і місц.
самоврядування
є вищими за
«представницьке
правління»,
хоч останнє
для нього теж
становило
обов'язковий
елемент
конст. д-ви.
Перевагу
гарантованих
прав людини і
широкого
місц. самоврядування
перед
парламентаризмом
пояснював
тим, що політ,
свобода є
результатом
рухів знизу,
творчості
людини і
сусп-ва, а не
декретів
центр, чи
представн.
влади.
Складовою
частиною
конституціоналізму
Д. вважав федералізм,
заснований
на принципі
децентралізації,
широкого
місц.
самоврядування,
з урахуванням
рівня
розвитку
конкр. території.
У праці
«Історична
Польща та
великоруська
демократія»
і в конст.
проекті
«Вольный
Союз — Вільна
Спілка» Д.
пропонував
розділити Росію
на 20 авт.
областей (6 з
них — на тер.
України),
з'єднаних між
собою
федерат,
зв'язком і наділених
правами місц.
управління і
зак-ва: представн.
збори, обл.
дума та
призначена
нею обл.
управа.
Відання заг.
справами Рос.
держ. союзу і
загальносоюзні
законодавчі
повноваження
мають
належати двом
думам: Держ.
Думі, що
обирається
все нар. голосуванням
по виб.
округах, і
Союз. Думі, що обирається
обл. думами.
Зразки політ,
федерації Д.
знаходив у
США і
Швейцарії,
сподівався,
що всі д-ви
колись
наблизяться
до швейц.
типу,
збагативши
його
додержанням
«принципу
соціальної
справедливості».
Він прогнозував,
що в
майбутньому
Зх. Європа стане
федерацією,
чим буде
виключено
війни. Росія
приєднається
до цієї
спільноти, і
згодом
федерація
пошириться
на країни
Азії та Африки.
Самостійну
укр. д-ву Д. не
розглядав як
мету укр.
руху
(«український
сепаратизм — не
наша
справа»). Він
переконував
своїх співвітчизників
зосередитися
на демократизації
і
федералізації
існуючих
держав — Росії
та
Австро-Угорщини
- для
розв'язання
нац. питання.
У праці
«Чудацькі
думки про
українську
національну
справу» (1891)
писав, що
«потрібно
шукати
всесвітньої
правди, котра
б була
спільною
всім
національностям».
Водночас Д.
шкодував, що
укр. народ не
зберіг свою
д-ву
[«Пропащий
час (Українці
під московським
царством)», 1876].
Засуджував
терор як засіб
політ,
боротьби,
вважаючи, що
він порушує
природне
право людини
на життя. Д.
був прихильником
евол.
розвитку, за
що його називали
«поступовцем».
Осн. метою
своєї
соціальної
програми
вважав
соціалізм із
спільною
власністю на
землю людей,
які на ній
працюють (т. з.
громадівський
соціалізм).
Тв.: Собр.
полит, соч., т. 1-2.
Париж, 1905—06;
Полит, соч., т. 1. М., 1908;
Літ.-публіцистичні
праці, т. 1—2. К., 1970;
Вибране. К., 1991.
Літ.: Павлик М.
М. Драгоманов
і його роля в
розвою
України. Л., 1907;
Кистяковский
Б. А. М. П. Драгоманов.
Его полит,
взгляды, лит.
деятельность
и жизнь. В кн.:
Драгоманов М.
П. Полит, соч., т. 1. М., 1908;
Заславський
Д.,
Романченко І.
Михайло
Драгоманов.
К., 1964; Лукеренко
В. Л. Світогляд
М. П.
Драгоманова.
К., 1965; Сокуренко
В. Г. Дем. учения
о гос-ве и
праве на
Украине во
второй пол. XIX в.
Л., 1966; Франко І.
Сусп.-політ,
погляди М.
Драгоманова.
В кн.: Франко І.
Зібр. тв., т. 45. К., 1986;
Скакун О. Ф. М. П.
Драгоманов
как
политический
мыслитель. X., 1993;
Солдатенко
В., Левенець Ю.
Один проти
всіх (Михайло
Драгоманов).
«Віче», 1995, № 7;
Андрусяк Т. Г.
Шлях до
свободи (Мих.
Драгоманов
про права
людини). Л., 1998.
О.
Ф. Скакун