МИРНИЙ
Панас
[справж.
прізв.— Панас
Якович Рудченко;
1 (13).V 1849, м.
Миргород — 28.1 1920,
Полтава] —
укр.
письменник
революційно-демократичного
напряму. Н. в
сім'ї дрібного
урядовця.
Закінчив
Гадяцьке повітове
училище (1862). З 14
років служив
у канцеляріях
у Гадячі (1863—64),
Прилуках (1865—67),
Миргороді
(1867—71). З 1871
проживав у
Полтаві,
працюючи у
губернському
казначействі
й казенній
палаті. В 1914
одержав чин
дійсного
статського
радника. Після
Великої
Жовтн.
соціалістичної
революції
працював у
Полтав.
губфінвідділі.
Світогляд і
літ.-естетичні
погляди М.
сформувались
під впливом
пое зії Т. Г.
Шевченка,
творчості
рос. революц.
демократів
та революц.
народництва
70-х рр. Ранніми
літ. спробами
М. були вірші,
драми, а
також
оповідання,
більша
частина яких
залишилась
незакінчена
("Голодні годи",
"Рід", "Карло
Карлович" та
ін.). В першому
надрукованому
оповіданні
"Лихий попутав"
(1872) М. правдиво
показав
сумну долю
сироти-покритки;
у
другому—"П'яниця"
(1874) — створив образ
"маленької
людини",
дрібного
чиновника,
зім'ятого
життям. В
обстановці 70-х
рр. виникла
соціально-психологічна
повість М.
"Лихі люди" (1877,
Женева: інша
назва—"Товариші"),
в якій
створено
образи нових
людей —
революц.
демократів.
Повість
розвінчувала
облудну
бурж.-націоналістичну
теорію т. з.
нац. єдності.
Широке
визнання і славу
приніс М.
його великий
соціальний
роман з нар.
життя "Хіба
ревуть воли,
як ясла повні?"
("Пропаща
сила"), що був
написаний у
співавт. з
братом І. Я.
Рудченком (І.
Біликом)
протягом 1872—75 і
вперше
надрукований
М.
Драгомановим
у Женеві (1880). В
романі змальовано
майже
столітню
історію укр.
села, відображено
різні форми
протесту і
боротьби сел.
мас проти
соціального
гніту, викривається
кріпосництво,
жорстока
миколаївська
солдатчина,
грабіжницька
реформа 1861,
антинародна
суть земства,
царського
суду. Ідея
боротьби з
соціальною
неправдою
найповніше
втілена в
образі Чіпки
Варениченка,
в думках і
вчинках
якого
показано
силу і
слабкість
селян,
протесту, не
освітленого політичною
свідомістю. У
романі
відбилися
осн. якості
таланту М.—
глибока
народність,
викривальний
характер
зображення
дійсності,
сміливе
розкриття
соціальних
суперечностей
і
антагонізмів,
велика сила
типізації.
Ідейно й
тематично з
цим романом
пов'язані
повісті 80-х рр.
"Голодна
воля"
(незакінчена),
"За водою"
(разом із І.
Рудченком) та
ін. Зіставленню
кріпосницької
і
капіталістичної
епох, різкій
критиці їх
присвячено
повість
"Лихо давнє й
сьогочасне"
(1897). Ця ж тема
порушується
в
незакінчених
повістях
"Халамидник",
"Міщани", в
романі-хроніці
"Родина
Бородаїв".
Вершин
реалізму
досягнув М. у соціально-психологічному
романі
"Повія" (перші
дві частини
з'явилися 1883—84;
всі чотири опубл.
1928). Трагічна
доля
сільської
дівчини-наймички
розкривається
на широкому
соціальному
тлі. В романі
показано
типові процеси
пореформеної
капіталістичної
дійсності —
розшарування
селянства,
зростання
нового, бурж.
класу —
куркулів,
стихійний
протест
пограбованого
села,
фальшиве народолюбство
української
бурж.
інтелігенції.
В 1953 роман
інсценізовано,
1961 — екранізовано.
В літ.
доробку М. є
також
видатні
зразки малої
епічної
форми: цикл
оповідань-образків
"Як ведеться,
так і
живеться"
(кін. 70-х — серед.
80-х рр.),
зворушливе
оповідання
"Морозенко"
(1885; опубл.
вперше 1898) про
безрадісне
дитинство й трагічну
смерть сільс.
хлопчика:
нарис "Серед
степів", де
подано світлі
пейзажі
Полтавщини і
тяжкі картини
переселення
селян на
Амур; новела
"Лови" — їдка
сатира на
поліцейського
служаку. В період
революції 1905—07
закликав
служити трудящому
народу ("До
сучасної
музи", 1905),
розкривав
революц.
значення
поезії Шевченка
("Пригода з
,,Кобзарем"", 1906),
створив
революц.-романтичну
поему в прозі
"Сон", в якій з
позицій
утопічного
селян,
соціалізму
славив
майбутнє
безкласове
суспільство,
засноване на
принципах
рівності і
свободи. Твердою
впевненістю
в
неминучість
краху деспотичного
ладу
перейнятий
вірш М. "До братів-засланців"
(1908). В
оповіданні
"Дурниця" (1909)
об'єктом
сатири
послужили
Держ. дума,
наполохані
урядовими
репресіями
панки-ліберали,
очманілі
шукачі
"крамоли".
Працював М. і
в жанрі
драматургії.
Йому
належать комедії
"Перемудрив"
(1885), "Згуба" (1896),
драми "У черницях"
(1884), "Спокуса" (1901)
та ін.
Найбільшу
популярність
здобула
драма
"Лимерівна"
(1883, опубл. 1892), в
основу
сюжету якої
покладено
давню нар.
баладу. В
драмі на
матеріалі з
життя села
пореформеної
доби
показано
непримиренність
інтересів
багатіїв-самодурів
і бідноти.
Роль гол.
героїні
Наталі
належала до
улюблених ролей
М.
Заньковецької.
Вона ж
розробила і сценічну
редакцію
"Лимерівни".
В 1955 п'єсу екранізовано.
М. перекладав
укр. мовою
твори О.
Пушкіна, М.
Лермонтова,
О.
Островського,
У. Шекспіра, Г.
Лонгфелло.
Йому
належить
оригінальний
переспів
"Слова о
полку
Ігоровім" ("Дума
про військо
Ігорове", 1883,
опубл. вперше
1886), де
використано
характерну
для дум
стилістичну
і ритмічну
систему. Високу
оцінку
творчості М.
дали в свій
час І. Франко,
М.
Коцюбинський,
В. Стефаник,
Марко Черемшина,
Е. Ожешко.
В
1939 в будинку
письменника
в Полтаві
створено
Мирного
Панаса музей;
1951 там же
споруджено йому
пам'ятник. У
травні 1949 в Рад.
Союзі було
відзначено 100-річчя
з дня
народження М.
Його ім'я
присвоєно
школам,
бібліотекам,
іншим
культур.-осв. закладам
і установам.
Тв.: Твори,
т. 1—5. К., 1960;
Зібраная
творів, т. 1—7. К.,
1968—71; Рос.
перекл.—
Собрание сочинений,
т. 1—4. М., 1951.
Літ.:
Франко І.
Нарис
історії
українсько-руської
літератури
до 1890 р. Львів, 1910;
Кирилюк Є. П.
Панас Мирний.
К., 1939; Білецький
О. І. Панас
Мирний. В кн.;
Білецький О.
Зібрання
праць, т. 2. К., 1965;
Сиваченко М.
Є. Історія створення
романа "Хіба
ревуть воли,
як ясла повні?".
К., 1957; Зуоков С. Д.
Ранні
драматичні
спроби
Панаса
Мирного. К., 1958;
Пивоваров М.
П. Проза Панаса
Мирного 70-х
років. К., 1959;
Сиваченко М.
Є. Корифей
української
прози. К., 1967;
Черкаський В.
М. Панас
Мирний.
Біографія. К.,
1973.
М. Є.
Сиваченко.
