ПЕТРУШЕВИЧ Євген Омелянович (З.У1 1863, м. Буськ, тепер Львів, обл. — 29.УІІІ 1940, Берлін) — укр. юрист і громад.-політ, діяч. Закін. юрид. ф-т Львів, ун-ту. Займався адвокатською практикою у Галичині. В 1907—18 був послом до австр. парламенту. Водночас (1910— 14) — депутат Галицького крайового сейму. У 1914—18 — член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917 — голова Української парламентарної репрезентації. Очолював рух галиц. українців за нац. самовизначення. 18.Х 1918 за ініціативою П. у Львові було скликано укр. конституанту (установчі збори), що перетворилася на очолену ним Українську Національну Раду. Ця Рада проголосила утворення на укр. землях Австро-Угорщини Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 4.1 1919 П. обрано у м. Станіславі (тепер Івано-Франківськ) президентом Західноукр. Нац. Ради (фактично — президентом ЗУ HP). Після проголошення 22.1 1919 Акту злуки ЗУНР і У HP, згідно з рішенням Трудового конгресу України в Києві, став шостим членом Директорії У HP. 9. VI 1919 Укр. Нац. Рада і Державний секретаріат ЗУНР призначили П. уповноваженим диктатором Західної області У HP. Восени 1919 він змушений був покинути Україну і виїхати до Відня. Після укладення 21.IV 1920 договору між УНР і Польщею, згідно з яким польс. сторона фактично анексувала укр. землі — Галичину, Зх. Волинь, частину Полісся, Лемківщину, Підляшшя, Посяння і Холмщину, П. оголосив цей акт юридично недійсним. У серпні 1920 сформував екзильний уряд, метою якого стало відновлення незалежності ЗУНР дип. шляхом. 15.III 1923 після несправедливого рішення Ради послів Антанти про передачу укр. Галичини до складу Польщі уряд П. припинив діяльність. До кін. життя П. перебував в еміграції у Берліні. Літ.: Укр. політики, ч. 2. Л., 1937; Максимчук І. Нарис історії роду Петрушевичів. Чикаго, 1967.

В. А. Чехович