ЄФРЕМОВ Сергій Олександрович [псевд. і крипт. — Ромул, С. Охріменко, С. Ярошенко, Р. Дніпровенко, Земець, Волосар, П. Устяк, С. Є. та ін.; 6 (18).Х 1876, с. Пальчик, тепер Катеринопільського р-ну Черкас, обл. — 31. III 1939, Вологда, Росія]—укр. літературознавець, публіцист і держ. діяч, академік ВУАН з 1919, член НТШ. Закін. 1901 юрид. ф-т Київ, ун-ту. Був одним з керівників укр. видавництва «Вік» (з 1895), редактором єдиної тоді в Рос. імперії укр. газети «Рада» (з 1904), ряду ін. період, видань. Активну політ, діяльність почав студентом. Організатор Укр. радикально-дем. партії (з 1917 — Укр. партія соціалістів-федералістів), Т-ва укр. поступовців. Член Української Центральної Ради, заст. її голови, член Малої Ради, генеральний секретар (міністр) міжнар. справ у Генеральному Секретаріаті і глава укр. делегації на переговорах з рос. Тимчас. урядом. Один з організаторів Укр. академії наук (УАН) за гетьмана П. П. Скоропадського. З 1922 — віце-президент ВУАН, секретар істор.-філол. відділу і член багатьох комісій академії. У липні 1929 заарештований ДПУ у справі Спілки визволення України (СВУ), 19.IV 1930 засуджений до смертної кари, яку було замінено 10 роками позбавлення волі. Помер у тюрмі. Реабілітований 1989. Є. — одна з яскравих постатей укр. нац. руху. Обстоював концепцію безперервності процесу укр. державотворення з часів княжої Русі. Був прихильником побудови укр. д-ви, заснованої на принципах дем. конституціоналізму, політ, плюралізму, поважання прав людини. Вважав, що націоналізм — це бажання певної національності мати рівні права з іншими, а не нац. виключність. Тв.: З громад, життя на Україні. СПб., 1909; Новий документ до старих позовів. К., 1912; 3 нашого життя. За рік 1913-й. К., 1914; За рік 1912-й. Під обухом. Більшовики в Києві. К., 1993; Щоденники. 1923-1929. К., 1997. Літ.: Кримський А. Життєпис і літ. діяльність С. О. Єфремова. «Записки істор.-філол. відділу УАН», т. 2—3. К., 1920—22; П'яста Л. Діакартина світу Сергія Єфремова. К., 1997.

І. В. Музика