БОГОМОЛЕЦЬ Олександр Олександрович [12 (24). V 1881, Київ - 19. VII 1946, там же] - український рад. патофізіолог, держ. і громадський діяч, академік (з 1932) та віце-президент (з 1942) АН СРСР, академік (з 1929) та президент (з 1930) АН УРСР, дійсн. чл. АМН СРСР (з 1944), акад. АН БРСР (з 1939), почесн. чл. АН Груз. PCP (з 1944), засл. діяч науки УРСР (з 1943) та РРСФР (з 1935). Герой Соціалістичної Праці (1944). Народився в Лук'янівській тюрмі, де була ув'язнена його мати - революціонерка С. М. Богомолець. Батько Б.- О. М. Богомолець, земський лікар, також брав участь у революц. русі. Б. закінчив мед. ф-т Новоросійського ун-ту в Одесі (1906), де навчався і водночас працював у лабораторії під керівництвом В. В. Підвисоцького. В 1909 захистив докторську дисертацію. В 1911-25 - проф. Саратов, ун-ту, 1925-31 - проф. мед. ф-ту 2-го Моск. ун-ту і одночасно (1928-31) - директор Ін-ту гематології і переливання крові. В 1931 Б. переїхав до Києва, де створив Ін-т експериментальної біології й патології Наркомздоров'я УРСР та Ін-т клінічної фізіології АН УРСР (на базі цих ін-тів у 1953 було створено Ін-т фізіології ім. О. О. Богомольця АН УРСР). У цей час яскраво виявилися талант Б.- організатора науки, багатогранність його наук. інтересів, уміння готувати молоді наукові кадри, поєднувати наук. працю з держ. і громад. діяльністю. Під керівництвом Б. було здійснено реорганізацію структури Академії наук - встановлено систему ін-тів, замість розрізнених кафедр, комісій і комітетів. Б. створив велику школу радянських патофізіо-логів. Праці його сприяли розвиткові майже всіх галузей патологічної фізіології, ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, патології кровообігу, патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо. Він розробив положення про залежність перебігу хвороби і видужання не тільки від причини виникнення хвороби, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності, яка, на думку Б., зумовлюється насамперед станом нервової системи й сполучної тканини. Б. створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини, встановив, що вона виконує в організмі захисні функції, бере участь у живленні організму. Це вчення стало основою сучасних уявлень про кола-генози (див. Колагенові хвороби). З метою посилення функцій сполучної тканини Б. запропонував і запровадив у практику антирети-кулярну цитотоксичну сироватку (АЦС), яку використовують в СРСР і багатьох ін. країнах світу. АН УРСР встановила премію ім. Богомольця за кращу наук. працю в галузі теоретичної медицини. Б. був членом ЦВК СРСР і ВУЦВК (з 1931), депутатом Верх. Ради СРСР 1-го і 2-го скликань та Верх. Ради УРСР 1-го скликання. Нагороджений двома орденами Леніна, ін. орденами, а також медалями. Держ. премія СРСР, 1941.

Тв.: Основи патологічної фізіології, т. 1-2. К., 1933-36 [у співавт.]; Продовження життя. К., 1940; Вибрані праці. К., 1969.

Літ.: Сиротинін М. М. Олександр Олександрович Богомолець. К., 1959; Кавецкий Р. Е. Послесловие. В кн.: Богомолец А. А. Избранные труды, т. 3. К., 1958; Нічик В. М. Філософські основи наукових праць О. О. Богомольця. К., 1958; Шцик Н. О. Олександр Олександрович Богомолець. К., 1971.

Р. Є. Кавецький.