Ревізькі казки
Ревізькі казки (ревізії, ревізькі сказки) – акти обліку податного населення Російської імперії.
Вони є цінним джерелом для демографічних, соціально-економічних, генеалогічних досліджень. Ревізії фіксували персональний склад податного населення імперії, а саме – різні прошарки сільського та міського люду. Причиною їх введення була зміна податкової політики – від подвірного оподаткування до подушного. Дворяни, священики, чиновники не потрапляли до ревізьких казок. Хоча під час проведення перших ревізій на українських теренах нерідко складалися списки дворян і шляхтичів, через невизначеність ставлення держави до цілої групи української привілейованої верстви, яка не змогла довести своїх прав на дворянство. Згодом багатьох із них позбавили привілейованого становища та зарахували до окремої соціальної групи однодворців, котрі мали право доводити свої втрачені права, але ставали тягловим населенням. Поспіль через скасування верстви однодворців їх записали до селян. Перша ревізія датується 1718–1727 рр., а остання 1856–1858 рр. Усього відбулося десять ревізій, при чому кількість років між ними була різна – від чотирьох-п’яти до п’ятнадцяти. Першою ревізією, що торкнулася території України, була четверта ревізія 1781–1782 рр., однак вона охоплювала тільки землі Східної України. На всі українські терени, які входили до складу Російської імперії, було поширено лише дію п’ятої ревізії 1794–1795 рр. Проте у попередні роки в Лівобережній Україні за розпорядженням генерал-губернатора Малоросії графа П.О. Рум’янцева-Задунайського проводилися подвірні переписи та складалися козацькі компути. Упродовж 1763–1764 рр. в Гетьманщині за наказом гетьмана графа К.Г. Розумовського було здійснено перший подушний перепис населення. Під час проведення ревізій записи здійснювалися за повітами окремо для кожної категорії податного населення. У них містяться відомості про власника двора – ім’я, по батькові та прізвище, якщо таке вже існувало, соціальний стан, кількість років за минулим та триваючим переписом, а також відомості про родичів, які мешкають з ним – синів (обов’язкове з віком за минулим та триваючим переписом), дружину (іноді в ранніх переписах – із дівочим прізвищем), дочок, інколи братів із родинами, небожів, батьків та ін. У деяких ревізіях, зокрема, першій, другій та шостій, особи жіночої статі не фіксувалися. Записи нерідко супроводжувалися примітками про відсутність деяких осіб під час перепису – у рекрутах, утік, переселений тощо. Переважна частина ревізьких казок зберігається в державних архівах областей у фондах повітових судів, повітових казначейств, губернських казенних палат або в колекціях.
Проект з оприлюднення матеріалів ревізії 1795 р. в Брацлавській губернії розпочали вінницькі дослідники Ю.В. Легун та О.С. Петренко (Легун Ю.В., Петренко О.С. Ревізійний перепис населення 1795 р.: Брацлавська губернія. – Вінниця, 2003. – Ч. 1. – Т. 1. – 284 с.). Низка ревізій м. Харкова та Харківщини видана під редакцією історика А.Ф. Парамонова (Ревизская сказка войсковых обывателей города Харькова. 1782. – Харьков, 2007. – 200 с.; Ревизская сказка войсковых обывателей слободы Белка Ахтырского уезда. 1835. – Харьков, 2010. – 126 с. та ін.).
Література:
Кобузан В.М. Материалы ревизий как источник по истории населения Росии XVIII – первой половины XIX в. (1718–1858): Дис. … канд. ист. наук. – М., 1959; Кобузан В.М. Народонаселение России в XVIII – первой половине XIX в. (по материалам ревизий). – М., 1963. – 231 с.; Троицкая И.А. Ревизии населения России как источник демографической информации (методологические проблемы): Дис. … канд. экон. наук. – М., 1995; Легун Ю.В. Генеалогія селян Подільської губернії: джерела. – Вінниця, 2005. – 515 с.; Легун Ю.В., Петренко О.С. Матеріали ревізького перепису населення 1795–1796 рр. у фондах Державного архіву Вінницької області: Навчальний посібник. – Вінниця, 2005. – 72 с.; Томазов В.В. Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII – початок XXI ст.). – К., 2006. – 282 c.
Валерій Томазов