Наукові напрями: просопографія

ПРОСОПОГРАФІЯ (від грец. πρόσωπον – обличчя, особа та γράφω – пишу) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає весь комплекс джерел біографічного та іншого особистістного характеру, а саме: зовнішність, індивідуальні риси та якості, соціальне та етнічне походження, родинні зв’язки, кар’єру, різноманітні життєві обставини тощо з метою створення портретів окремих осіб чи груп, об’єднаних за певними спільними критеріями, для реконструкції минулого як історії людей.

 Джерельна база просопографії надзвичайно різноманітна. Це – практично всі джерела, що стосуються людської діяльності. Цим пояснюється й обширність методик просопографії, застосування яких підпорядковане задачам евристики – знаходженню та атрибуції відомостей. Під час просопографічного дослідження відповідно до виду джерел залучаються методики і підходи інших спеціальних історичних дисциплін та галузей науки – генеалогії, соціології, біографістики, демографії, статистики тощо.

Витоки просопографії сягають XVI ст. та пов’язані з проблемою студіювання історії різних соціальних груп і біографій окремих їх представників. Але розквіт дисципліни припадає на кінець ХІХ ст., коли вона широко використовується для відтворення історії стародавніх суспільств – Стародавньої Греції, Риму Стародавнього, Стародавнього Єгипту, Візантійської імперії. Значний внесок в її становлення як наукової дисципліни зробили такі європейські науковці, як Е. Ріттерлінг, Т. Франке, Г. Альфреді, Д. Форні, Ж. Лоран та ін. Завдяки методам просопографії вчені створювали соціальний портрет або колективну біографію різних прошарків суспільства чи професійних угрупувань.

Теоретичні підвалини дисципліни було закладено відомим французьким ученим, одним із засновників школи «Анналів» Л. Февром, який вважав основним завдання історика відтворення «живої історії», а її центральним персонажем – людину минулого зі всіма притаманними їй особливостями. Саме школою «Анналів» був започаткований новий напрям досліджень – «нова сімейна історія», покликаний розглядати історію кожної особистості в контексті сучасного їй суспільства, її соціального та родинного походження.

Розвиток і поширення інформаційних технологій, які дають можливість робити загальний суспільний зріз різних історичних епох, сприяли подальшому розвитку просопографії. У 1950-ті рр. французький учений Л. Анрі запропонував метод, що отримав назву «відновлення історії родини», та використовував машинні способи обробки історичної інформації. Таким чином, відбувалася реконструкція історії не просто родини чи роду, а певних кланів. Цей напрям розвив інший французький дослідник – М. Перонне.

За створення «колективних біографій» різних людських груп ратує у своїх працях німецький науковець Т. Маурер, оскільки особа у таких розвідках розкривається в індивідуальному і суспільному вимірах.

Сьогодні у західноєвропейській науці просопографічні дослідження активно використовуються з метою висвітлення соціальної історії різних історичних періодів, зокрема середньовіччя. Ґрунтовні праці присвячені студіюванню державної бюрократії Франції, персонального складу італійських судів, німецьких ченців тощо. Таким чином, сформувалося два основні напрями розвитку просопографії: перший – дослідження соціальних, професійних, етнонаціональних груп (Life History), другий – родинна історія (Family History).

Обидва напрями набули значного розвитку в російській історіографії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Ці студії, репрезентовані працями О. Васильчикова, М. Чулкова, М. Лихачова, М. Мятлева та ін., були присвячені висвітленню як окремих родинних кланів, так і соціальних груп – дяків, купецтва, дворянства, боярської аристократії, і тісно пов’язані з генеалогією та біографістикою.

Просопографічні дослідження тривали і за радянських часів, але стосувалися переважно соціальної історії періоду середньовіччя. Плідно в цьому напрямі працювали: М. Бичкова, С. Весельовський, В. Кобрін, В. Янін, О. Зимін та ін. Значний внесок у висвітлення процесу формування російського купецтва зробив А. Аксьонов. Сучасна російська просопографія переживає піднесення, закладаються її теоретичні підвалини, розширюється область її застосування – від античності до сьогодення (О. Колобов, М. Петрова, М. Нечаєва, Ю. Юмашева та ін.).

Значний доробок у цій галузі належить українським науковцям. Праці М. Максимовича, В. Антоновича, О. Лазаревського, В. Модзалевського, М. Грушевського заклали основу для подальших досліджень. У галузі просопографії активно працювали Я. Дашкевич, В. Чишко, В. Понашенко, В. Кривошея та працюють Н. Яковенко, І. Старовойтенко, Н. Миронець, Н. Барабаш, В. Томазов, В. Щербак, В. Горобець, Г. Голубчик та ін.

Література:

Просопография // Специальные исторические дисциплины : уч. пос. / В.А. Замлинский, М.Ф. Дмитриенко, Т.А. Балабушевич и др. ; под ред. В.А. Замлинского, М.Ф. Дмитриенко. – Киев, 1992. – С. 246–247; Чишко В. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. – Київ, 1996. – 240 с.; Дашкевич Я. Об’єктивне і суб’єктивне в просопографії // Український біографічний словник: історія і проблематика створення: матеріали наук.-практ. конф., Львів, 8–9 жовт. 1996 р. – Львів, 1997. – С. 40– 47; Ляшко С. До питання просопографії // Бібліотека. Наука. Культура. Інформація. – Київ, 1998. – Вип. 1. – С. 444–447; Петрова М. Просопография как специальная историческая дисциплина: на примере авторов Поздней Античности Макробия Феодосия и Марциана Капеллы. – СПб., 2004. – 254 с.; Старовойтенко І.В. Просопографічний портрет особистості у контексті сучасних завдань біографічних та історичних досліджень // Українська біографістика. – 2008. – № 4. – С. 50–66; Миронець Н., Старовойтенко І. Прасопографія // Спеціальні історичні дисципліни: довідник : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І.Н. Войцехівська (кер. авт. кол.), В.В. Томазов, М.Ф. Дмитрієнко та ін. – Київ, 2008. – С. 424–431.

Валерій Томазов